Методичні рекомендації щодо вивчення роману КорнеліїФунке «Чорнильне серце»

Коли працюєш вчителем літератури, то часто зустрічаєшся з тим, що читацькі уподобання учнів просто не збігаються зі шкільною програмою. Мої учні регулярно приносять мені свої улюблені книжки, щоб я дала їм оцінку, як фахівець. Я беру додому твори (часто мені незнайомі), відкладаю всі свої справи і чесно читаю, а потім раджу своїм учням, чи варто на той чи інший твір витрачати час, адже серед творів зустрічається і відверте «літературне сміття».
  Так, одного разу до моїх рук потрапив роман Корнелії Функе «Чорнильне серце». Книгу приніс мені учень 7-го класу, зауваживши, що це його улюблений твір. Текст роману я «ковтнула» за два дні, отримавши неймовірне читацьке задоволення! «Це ж просто диво, щоб в наш час панування інтернет-мережі та комп’ютерних ігор з'явилась книга, яка полонила серця дітей різних куточків світу, і  де б так зворушливо та яскраво говорилось про Читання як дещо священне, магічне та необхідне в житті кожної людини!» — подумала я. І була приємно вражена, коли дізналась, що твір внесено до нової програми зі світової літератури.

Дана стаття містить в собі деякі думки з приводу аналітичного дослідження тексту та поради викладачам, що підуть з текстом роману до учнів.

Корнелія Функе (нім. Cornelia Funke) — німецька письменниця та ілюстратор, автор понад чотирьох десятків творів для дітей. Працює переважно в жанрі фентезі та пригодницького роману. Найбільш відома у світі як автор "Чорнильної трилогії". Твори Функе перекладені багатьма мовами світу, зокрема українською.

Народилася 10 грудня 1958 року в місті Дорстен, земля Північний Рейн — Вестфалія. Отримала освіту педагога. Закінчивши гімназію Св.Урсули в Дорстені, переїхала до Гамбурга, де студіювала педагогіку в Гамбурзькому університеті. Після закінчення навчання три роки працювала соціальним працівником із дітьми-інвалідами. Саме тоді Функе усвідомила важливість історій, які допомагають дітям відволікатися від проблемної дійсності. Паралельно Корнелія Функе вивчала дитячу ілюстрацію в Гамбурзькому інституті дизайну.2005 року сім'я  письменниці переїхала до Лос-Анджелеса.

Роман «Чорнильне серце»  вийшов друком у 2003 році, а в 2006 та 2008 роках — його продовження: "Чорнильна кров" та "Чорнильна смерть".  Сюжет твору, на перший погляд, простий та динамічний: головні герої — дівчинка Мегі, її батько Мо, тітка матері Мегі Елінор та … герої різних творів, що їх вичитав Мо, володар унікального дару. Саме тому він ніколи не читав для Мегі. До того ж, коли із книжки в цей світ приходить якийсь персонаж, хтось обов’язково взамін потрапляє в оповідку. При чому, відбувається це абсолютно несвідомо. Мегі було три роки, коли батько читав уголос «Чорнильне серце», на яке полюють розбійники. Звідти він вичитав Каприкорна (головного антигероя), Басту та Вогнерукого, але зачитав матір Мегі. Він ніколи не розповідав про це дочці, бо думав, що вона не повірить. Згодом виявляється, що не тільки він уміє оживляти слова. Мегі отримала цей дар у спадок. На героїв роману чекає багато пригод; події ближче до кінця розвиваються дедалі швидше. Іноді лише вдача та щасливий випадок допомагають Мегі, Мо та Елінор вибратися з халепи. По ходу історії з’являються нові персонажі. Наприклад, хлопець із «Тисяча й однієї ночі» Фарид.

Функе внесла в книжку багато цікавих фактів з історії книгодрукування. І незважаючи на те, що дії роману відбуваються на початку нульових, у книжці жодного разу не згадано комп’ютер та між іншим сказано про телевізор. Усе обертається навколо шарудіння сторінок, які несуть вікову мудрість, або ж інших, які ще зберегли аромат типографської фарби. Адже, за словами Корнелії, це книжка «про тих, хто любить читати, і для тих, хто любить читати». 2008 року за «книжкою про книжки» було знято фільм із Брендоном Фрезером у головній ролі, а 2012 на екрани планується вихід другої частини трилогії – «Чорнильна кров».

Думка про те, що твір —  просто цікаве підліткове фентезі розбиваються вщент, коли читаєш епіграф до книги, слова глибокого та ліричного Пауля Целана:

« Вот оно, вот.

  Вот оно, слово сошло,

сошло сквозь ночь,

сиять, сиять оно хочет.

Пепел.

Пепел, пепел.

Ночь.»

Отже, Слово — стоїть в центрі уваги автора, слово, що сяє, слово, що обертається на попіл… До речі, епіграфи є і до кожного розділу і потребують особливої уваги та окремого дослідження. Це немов «текст в тексті», ще один потужний авторський «message». От візьмемо, наприклад, епіграф до другого розділу:

« — А чем же занимаются эти дети, когда рядом нет книжек со сказками? — спросил Нафтали.

И Ред Зебулун ответил:

—   Им приходиться с этим смиряться. Книжки со сказками —это не хлеб. Можно и без них прожить.

—   А я бы не смог, — сказал Нафтали. (И.Б. Зингер «Сказочник  Нафтали и его конь Сус»)

Як бачимо, автор переслідує одразу декілька цілей: по-перше, епіграф, як відомо, служить ключем до осмислення художньої концепції автора, передає настрій твору,  означує асоціативні зв’язки твору з літературною традицією та сучасністю, по-друге, юний читач розуміє, що дитинство без книги — просто існування, по-третє, автор викликає зацікавленість тими творами, цитати яких бере за епіграф. Ісаак Башевіс Зінгер, до речі, відомий американський єврейський письменник, писав на ідиші, нагороджений Національною премією з дитячої літератури 1969 року, а в 1978 році став лауреатом Нобелівської премії.

Епіграфами до розділів свого роману автор бере цитати з творів таких знаменитих дитячих письменників як Дж. Р. Кіплінг, Р.Л. Стівенсон,  

М. Твен, Р. Даль, Л.Ф. Баум, Дж. М. Баррі, Ч. Діккенс, А. Ліндгрен,

Р. Д. Бредбері, О. Уайльд, Дж. Р.Р. Толкін, К.С., Льюїс, а також читач зустрічається із творами В. Шекспіра, арабськими прислів’ями, зі збіркою казок «Тисяча і одна ніч». На сторінках роману оживають справжні перлини світової літератури, вони говорять із героями Функе та читачем, ї їх голос гармонійно зливається  із  основним мотивом твору.

На уроках, присвячених вивченню роману К. Функе, вчитель може (і повинен!)  акцентувати увагу читацької аудиторії  на роль епіграфів у розкритті авторського задуму. Також робота з епіграфами — унікальна можливість активізувати знання учнів щодо раніше вивчених творів, а в 5-6 класах вони вже вивчатимуть і арабські казки, і творчість Роальда Даля, Марка Твена, Чарлза  Дікекенса, Р.Л. Стівенсона,  Астрід Ліндгрен,

Р.Д. Бредбері, згідно нової програми. Робота з текстом роману надасть можливість продемонструвати семикласникам «великий діалог культур» (за М. Бахтіним), нерозривний зв'язок, що існує між творами різних епох, різних народів, їх взаємовплив та взаємопроникнення. Окрім того, працюючи з епіграфами твору, вчитель може спрацювати на випередження та підготувати учнів до вивчення творчості В. Шекспіра, та й взагалі підвищити зацікавленість класичною та сучасною літературою, пробудити в дітях  бажання читати і поза програмою, виховувати естетичний смак до літератури, як до мистецтво слова.

Розпочати роботу над текстом роману варто із виявлення часово-просторових рамок. Дії роману відбуваються в сучасному авторові та читачам світі, країну визначити важко, автор не акцентує на цьому увагу, підкреслюючи тим самим, що простір художнього тексту не має географічний кордонів, об’єднує читачів різних національностей. Така певна глобалізація дає змогу на уроці ще раз озвучити думку, що діалог культур — поза межами будь-яких часово-просторових обмежень. Варто задати учням питання: «Чому таку велику увагу автор приділяє опису приміщень, де зберігаються книги?» А також опису самих книг, їх запаху, тому, як шарудять сторінки, кольору обкладинок.  Автор ніби запрошує читача до, здавалось, такого знайомого світу, а насправді — нового, неповторного, сповненого магії та загадковості: «Колючие листья обвивались вокруг бледно-коричневых букв. Из красной головы крошечного дракона на бумагу извергались цветы. На Мегги смотрели всадники на белых конях, словно не прошло и дня с тех пор, как кто-то вывел их крошечной кисточкой. Рядом с ними были изображены влюбленные, возможно новобрачные. Мужчина в огненно-красной шляпе враждебно смотрел на них.»

Важливо відмітити, що художній простір роману нагадує простір пригодницьких романів: таємничі, безлюдні місця, покинуті будинки (табір Каприкона та його слуг). Взагалі, багато в чому роман наслідує дитячі пригодницькі твори: низками авантюр (тільки герої вибралися із однієї халепи, одразу ж потрапляють у іншу), чітким розподілом на позитивних та негативних героїв (при чому, негативні герої — представники іншого, «книжкового» світу). Окрім того, художній простір характерний для творів фентезі: гіперпростір органічно поєднується з реальним світом (варто пригадати «Хроніки Нарнії» Льюїса К.С., серію романів про Гаррі Поттера Дж. Роулінг, «Чарлі і шоколадна фабрика» Р. Дала, «Темні початки» Пулмана Філіппа). Із дивного світу виходять головні антигерої твору, саме до книжкового світу потрапляє і мати Меггі.

Образ головної героїні Меггі ввібрав у себе риси улюблених героїв із найкращих творів дитячої літератури: вона смілива та відважна, як Дік Сенд; непосидюча та неслухняна, як Том Сойєр; весела та небезпечна, як Пеппі Довгапанчоха; наділена магічною силою, як Гаррі Поттер; і має таке ж гаряче любляче серце як маленька Герда.

Образи дорослих вражають, перш за все, абсолютним розумінням дитячої душі, а також тісним зв’язком зі світом Книги (батько Меггі володіє чарівним даром «вичитувати» персонажів книг до реального світу).

Слід закцентувати увагу учнівської аудиторії на особливості спілкування  між героями творів, вичитаних із різних книг та їх читачами. Це можуть бути як гармонійні стосунки, так і ворожі. Автор немов би говорить юним читачам, що  авторська позиція стосовно героїв робить останніх як друзями, так і ворогами.

Особливу увагу на уроці варто приділити роботі з назвою твору. К.Функе настільки майстерно заплутала читача, який, прочитавши назву «Чорнильне серце», уявляв собі щось негативне і незрозуміле (н-д: як серце може бути чорнильним, що за вигадка?), з перших рядків захоплюється читанням і забуває і про назву, і про його перше від неї враження (в літературознавстві такий прийом називають прийомом очуднення, зрадження горизонту очікування). Паралельно сама головна тема і знаходиться в назві, адже назва роману ідентична назві тієї загадкової книги, навколо якої розгортаються усі події, якою всі прагнуть заволодіти, від якої і всі біди. Автор сама поставила на цьому акцент.

Робота з твором має не тільки збагнути всі таємниці тексту, а й довести сучасному маленькому читачеві про те, як важливо не забувати світ Книги, світ, який дарує нам Радість, Добро та Любов!